Управління і контроль у галузі права

Важливе значення у процесі реалізації законодавства у сфері екологічної безпеки і суб'єктивного права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля мають організаційно-правові фор­ми забезпечення екологічної безпеки. Під цими формами слід розуміти опосередковані правовим регулюванням типи функціо­нальної діяльності спеціально уповноважених державних струк­тур, інших інституцій, спрямованих на організацію координації, розпорядження, узгодження, інформування, ліцензування, конт­ролю тощо.
У ст. 92 Конституції України передбачено, що виключно за­конами визначаються питання екологічної безпеки і запроваджу­ється режим зон надзвичайної екологічної ситуації. До повнова­жень вищого законодавчого органу України — Верховної Ради — належить законодавче регулювання зазначених відносин.
Центральне місце в системі правового забезпечення екологіч­ної безпеки посідає Президент України. На нього Конституцією України покладається забезпечення державної безпеки і здійс­нення керівництва у сферах національної безпеки. Президент України оголошує в разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації з подальшим затвер­дженням такого рішення Верховною Радою України, оголошує Раду національної безпеки і оборони України. Правові засади організації та діяльності цієї Ради визначені в Законі України «Про Раду національної безпеки і оборони України» від 5 березня 1998 р. Серед її функцій закон передбачає координацію і конт­роль за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національ­ної, у тому числі екологічної, безпеки в мирний час, у разі війсь­кового або надзвичайного стану, виникнення кризової ситуації, а також внесення Президентові України пропозицій щодо реаліза­ції заходів внутрішньої і зовнішньої політики у сфері екології.
Окрім того, нині в Україні діє Державна комісія з питань тех­ногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій. Ця комі­сія діє відповідно до положення, затвердженого постановою Ка­бінету Міністрів України від 16 лютого 1998 р. № 174.
До основних повноважень органів загальної компетенції на­лежать визначення стратегічних національних інтересів України у сфері екології, розробки доктринальних державних документів, проектів законів України, заходів політичного, екологічного та економічного характеру, удосконалення системи забезпечення національної, зокрема екологічної, безпеки, сприяння фінансово­му і матеріальному забезпеченню виконання заходів у зазначеній сфері, сфері екології.
Важливу роль у забезпеченні екологічної безпеки чинне зако­нодавство відводить центральним органам спеціальної компетен­ції у сфері екологічної безпеки. На них покладаються переважно координуючі, організаційні, контрольні та інші виконавчо-роз­порядні функції, спеціальний надвідомчий характер яких надає їм прерогативу реалізації цього напрямку державної екологічної політики. До таких організаційно-правових структур належить система органів Міністерства екології та природних ресурсів України, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у спра­вах захисту населення від Чорнобильської катастрофи і Міністер­ства охорони здоров'я України.
Міністерство екології та природних ресурсів (Мінекоресурсів) України створено відповідно до Указу Президента України від 15 грудня 1999 р. № 1573 на базі колишнього Міністерства охо­рони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України. Повноваження Мінекоресурсів України визначаються відповідним положенням, затвердженим Указом Президента України від 29 травня 2000 р. № 724.
Відповідно до цього положення Мінекоресурсів України є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, раціонального ви­користання природних ресурсів, екологічної та ядерної безпеки.
Згідно з покладеними на нього завданнями Мінекоресурсів України готує пропозиції щодо організації, формування та реалі­зації державної політики у сфері охорони навколишнього середо­вища й раціонального використання ресурсів. Водночас на Мінеко­ресурсів України покладається реалізація єдиної наукової техніч­ної політики у сфері охорони навколишнього природного середо­вища і координація центральних та місцевих органів державної влади з економічних питань.
До повноважень Мінекоресурсів України належить також ді­яльність спільно з відповідними органами виконавчої влади зі стандартизації, сертифікації, акредитації, ліцензування за скида­ми та перевезеннями забруднених речовин та ін.
Чільне місце з питань екологічної безпеки належить Міністер­ству з надзвичайних ситуацій (МНС) України. Напрямки діяльно­сті цього міністерства класифікуються за такими критеріями: ор­ганізаційними, розпорядчими, координаційними, прогностични­ми, рекомендаційними, інформаційними, гарантуючими, установ­чими, комунікаційними.
Міністерство з надзвичайних ситуацій України очолює мі­ністр, якого призначає Президент України. Міністр здійснює за­гальне керівництво МНС України, організовує діяльність колегії, розпоряджається її коштами, репрезентує міністерство в зовніш­ніх відносинах, виконує інші повноваження, що не суперечать законам України.

Другие статьи: